Розділ 1
Гаррі почав записувати час на початку червня, коли до третього завдання лишалося менше трьох тижнів, і спершу сам не розумів навіщо.
О дев'ятій, на початку здвоєного уроку захисту від темних мистецтв, професор Муді відкрутив кришку пласкої фляги й зробив ковток. О десятій — ще ковток, посеред пояснення, як розпізнати людину під закляттям Імперіус. Ближче до одинадцятої Гаррі вже не слухав і тільки дивився на годинник над дверима. Коли довга стрілка торкнулася дванадцяти, Муді, не відводячи від класу блакитного магічного ока, знову сягнув рукою до кишені.
— Ти чого? — пошепки спитав Рон.
— Нічого, — сказав Гаррі й дописав на берегах конспекту: «11:00».
Того вечора, коли Невіл уже хропів, а Рон бурмотів уві сні щось про Чарлі й драконів, Гаррі засвітив кінчик палички під ковдрою й розгорнув чистий аркуш. Він не підозрював нічого конкретного. Просто відколи його ім'я вилетіло з Вогняного келиха, він навчився одного: коли все довкола крутиться, треба сісти й записати, що саме крутиться.
«1. Хтось кинув моє ім'я в келих від четвертої школи. Муді сам сказав: тут потрібен дуже сильний конфундус і дуже вправний чарівник».
«2. Перед першим завданням Муді порадив мені грати на своїх сильних сторонах. Я викликав мітлу».
«3. Ще восени Муді дав Невілові книжку про водяні рослини Середземномор'я. Невіл потім хвалився, що там цілий розділ про зяброзілля. А перед другим завданням Добі приніс мені зяброзілля і сказав, що почув про нього у вчительській — від Муді».
Гаррі зупинився. Перо зависло над пергаментом, і крапля чорнила впала на «Муді» й розпливлася. Він довго дивився на ту пляму.
Каркаров не приховував, що підказує Крумові, мадам Максім навряд чи сиділа склавши руки. Гоґвортс мав двох чемпіонів, але Муді жодного разу не підійшов до Седрика. Тільки до Гаррі. І завжди не напряму. Завжди через когось, щоб Гаррі сам до всього додумався й пишався собою.
Хтось дуже хотів, щоб Гаррі дійшов до кінця.
«4. У лютому Снейп кричав на мене, що хтось поцупив із його запасів шкіру бумсланґа й зяброзілля. Шкіра бумсланґа йде в багатозільну настійку. Ми з Роном і Герміоною варили її в туалеті Плаксивої Мірти на другому курсі. Один ковток діє рівно годину».
Він підвів голову й подивився на конспект із захисту. «9:00. 10:00. 11:00». Рівно щогодини.
У Гаррі змокріли долоні. Він витер їх об піжаму й змусив себе писати далі, бо інакше думки почали б стрибати, як шоколадні жаби.
«5. У січні вночі я бачив на мапі в кабінеті Снейпа ім'я "Бартемій Кравч". Я подумав, що це містер Кравч, хоча він нібито хворів і не з'являвся навіть на завданнях. Потім прийшов Муді й попросив мапу позичити. Так і не віддав».
«6. У травні містер Кравч вийшов із лісу, божевільний, хотів бачити Дамблдора — і зник, поки я бігав по допомогу. Муді шукав його по території. З моєю мапою».
Гаррі відклав перо. У спальні було тихо, тільки шурхотів полог, і десь за вікном кричала сова. Він знав, що наступний рядок мав би бути висновком, і не хотів його писати, бо висновок звучав як маячня. Муді — аврор, який половину Азкабану заповнив власноруч. Муді — друг Дамблдора. Муді, який показав їм, як виглядають непрощенні закляття, і якого Гаррі, чесно кажучи, любив.
Тому він не написав висновку. Він написав питання.
«Якщо я помиляюся — що я втрачу, коли перевірю?»
Наступного ранку він дочекався, поки клас вийде з кабінету захисту, і лишився біля дверей. Муді сидів за столом, магічне око крутилося, роздивляючись щось крізь потилицю.
— Поттере. Хвилюєшся через завдання?
— Трохи, сер. — Гаррі почув, як рівно звучить його голос, і сам здивувався. — Я хотів попросити ту річ, яку ви позичали в січні. Пергамент. Я подумав, що перед лабіринтом мені буде спокійніше, якщо я знатиму, де хто ходить по замку. Наприклад, Каркаров.
Справжнє око Муді звузилося. Магічне зупинилося й подивилося просто на Гаррі. Секунду, дві. Гаррі тримав обличчя таким, яким воно бувало перед дядьком Верноном, коли треба, щоб на ньому нічого не було.
— Розумно, — сказав нарешті Муді, і його рот пересмикнувся, наче в усмішці. — Постійна пильність, Поттере. Ти вчишся.
Він відімкнув шухляду, витяг складений аркуш і простягнув Гаррі. Рука в нього була важка, вузлувата, вся в старих шрамах, і Гаррі на мить подумав, що помиляється, що ця людина просто не може бути ніким іншим.
Відмовити він не міг, подумав Гаррі. Відмова сказала б більше, ніж будь-яка крапка на пергаменті.
— Дякую, сер.
— Покажеш потім, як знадобилася, — сказав Муді й потягнувся до фляги. Годинник над дверима показував за хвилину одинадцяту.
Того вечора Гаррі не чекав, поки всі заснуть. Він сів на підвіконня в спальні, засунув полог і торкнувся пергаменту паличкою.
— Урочисто присягаюся, що нічого доброго не замишляю.
Чорнило розповзлося по аркушу. Коридори, сходи, класи, крихітні крапки з підписами. Гаррі знайшов кабінет захисту, а за ним — маленьку кімнату, де жив викладач.
У кімнаті було дві крапки.
Одна повільно ходила від стіни до стіни. Біля неї тонкими літерами було написано: «Бартемій Кравч».
Друга не рухалася зовсім. Вона лежала в кутку, всередині квадратика, який позначав щось на зразок скрині. Біля неї було написано: «Аластор Муді».
Гаррі дивився на мапу, доки в очах не почало пекти. Мапа не брехала. Вона ніколи не брехала: вона показала Пітера Петіґрю, якого всі вважали мертвим. Вона показувала людей такими, якими вони були, хоч би що вони пили.
Крапка «Бартемій Кравч» зупинилася біля скрині. Постояла. Гаррі уявив, як вузлувата рука піднімає кришку й висмикує жмут сивого волосся. Потім крапка відійшла.
І тоді Гаррі зрозумів ще одне, і від цього в нього похололо в животі сильніше, ніж від усього іншого. Хтось хотів, щоб він дійшов до кінця лабіринту. До кубка. Перший, хто торкнеться кубка, виграє. І ніхто — ні Дамблдор, ні Беґмен, ні сам Гаррі — досі не питав себе, що станеться з тим, хто торкнеться.
Він сховав мапу за пазуху, накинув мантію-невидимку й вислизнув із вежі.
До Дамблдора — ні. Дамблдор знав Муді сорок років, і якщо Гаррі прийде з самою лише мапою, Дамблдор, може, й повірить, а може, захоче спершу поговорити з другом. А той «друг» уже раз забрав мапу так, що Гаррі цього навіть не помітив. Потрібен був хтось, хто ненавидить Муді. Хтось, у кого є сироватка правди, якою він погрожував Гаррі цього ж року. І хто втратив шкіру бумсланґа.
Снейп відчинив після третього стуку. Він був у чорному халаті, з книжкою в руці, і вираз його обличчя, коли Гаррі стягнув мантію з голови, міг би заморозити Чорне озеро.
— Поттере. Двадцять балів із Ґрифіндору за те, що ви тут. І ще двадцять за те, як саме ви тут.
— Сер, — сказав Гаррі, — у лютому у вас украли шкіру бумсланґа. Ви думали, що це я. Це був не я. Це була людина, яка зараз сидить у кабінеті професора Муді. І вона — не професор Муді.
Снейп нічого не сказав. Але й дверей не зачинив.
Гаррі розгорнув мапу на столі між колбами з чимось слизьким. Знайшов потрібне місце й поклав поруч свій аркуш із записами — «9:00, 10:00, 11:00», зяброзілля, книжка Невіла, січнева ніч.
Снейп нахилився. Чорне волосся впало йому на обличчя, і Гаррі бачив тільки, як біліють пальці, що вчепилися в край столу. Крапка «Бартемій Кравч» якраз ходила від вікна до дверей.
— Син, — тихо сказав Снейп. — Його син помер в Азкабані. Багато років тому.
— Петіґрю теж помер багато років тому, — сказав Гаррі. — А мапа його показала.
Снейп підвів очі. Гаррі чекав зневаги, але її не було. Було щось інше, оцінювальне, наче Снейп уперше зазирнув у казанок Гаррі й з подивом виявив, що зілля не підгоріло.
— Хто ще знає?
— Ніхто. Навіть Рон і Герміона.
— Добре. — Снейп випростався. — Ви залишаєтеся тут. Нічого не торкаєтеся. Якщо крапка вийде з кабінету, ви... — Він глянув на мапу так, ніби вона особисто його образила. — Ви дивитеся, куди вона йде. Більше нічого. Зрозуміло?
— Так, сер.
Двері за Снейпом зачинилися. Гаррі сів на краєчок стільця серед банок, у яких плавало щось, що краще було не роздивлятися, і схилився над мапою.
Крапка «Северус Снейп» мчала коридорами так швидко, що Гаррі ледве встигав за нею стежити. Сходи, ще сходи, кам'яна горгулья. «Альбус Дамблдор» звівся з крісла у своєму круглому кабінеті. За кілька хвилин до них приєдналася «Мінерва Макґонеґел» — Гаррі чомусь не сумнівався, що в картатому халаті. Три крапки рушили вниз разом.
«Бартемій Кравч» стояв біля вікна.
Гаррі перестав дихати, коли троє дійшли до дверей кабінету захисту. Крапки збилися докупи, і на мить імена налізли одне на одне так, що нічого не можна було розібрати. Потім «Бартемій Кравч» відсахнувся до стіни, завмер — і більше не рухався.
А потім крапка в кутку, яка не ворушилася, відколи він уперше її побачив, яка не ворушилася, мабуть, від самого вересня, здригнулася. Поволі, дуже поволі, підтримувана з обох боків двома іншими, вона рушила від скрині до дверей.
«Аластор Муді», — було написано біля неї.
Гаррі сидів у підземеллі серед банок і глечиків і чомусь думав не про кубок, не про лабіринт і навіть не про Волдеморта. Він думав про те, що справжній Муді, мабуть, дуже голодний і дуже злий і що завтра, щойно оклигає, неодмінно гаркне на Гаррі: «Постійна пильність, Поттере! Чого так довго?»
Він торкнувся мапи паличкою.
— Шкоду заподіяно.